Українські традиції Нового Року

В  Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували новий рік і в березні, і у вересні, і у січні. Не будемо заглиблюватись надто далеко, але звернемо увагу на традиції святкування.

Лейтмотив обрядів та традицій, що проводилися у святковий період взимку, був пов’язаний з отриманням врожаю на наступний рік. 

«Вся ідея календарних свят раніше була пов’язана з тим, що люди жили серед природи та залежали від неї.

А зимові свята – це період холодів, коли не можна вирощувати їжу, тому люди всіма силами очікували, коли прийде весна.

Усе це мало основну ідею, щоб були живі здорові люди і їхня худоба. 

Дуже часто це поєднувалося тому, що люди залежали від худоби, яка давала їм і тепло і їжу», – розповідають етнологи. 

При цьому було дуже важливо дотримуватися обрядів та проводити їх в конкретний період. 

Наші предки вірили, що якщо не робити цих обрядів – все піде шкереберть. 

«Все працювало так, що сила виконаних обрядів діяла лише впродовж одного року. Тобто потрібно було щоразу повторювати», – пояснює етнологиня Наталія Громова. 

Предки вірили у силу першого дня, тому обряди важливо було провести саме з початком року. 

«Є таке поняття як ініціальна магія, тобто магія першого дня, початку. 

Коли рік починається треба закласти програму на весь рік. 

Якщо людина хотіла займатися чимось новим, то потрібно було починати це робити в перший день, щоб потім вміти робити цілий рік.

Настільки цей час був потужний», – розповідає Наталія Громова. 

Багато обрядів, були присвячені врожаю. Наприклад, одна із традицій, яка збереглась донині – це засвання.

«Такий обряд припадає на ранок нового року. Коли хлопчики приходять і сіють зерновими, окрім гречки та гороху. Найкраще – це жито та пшениця, а ще можна ячмінь та овес», – розповідає Наталія. 

Цікаво, засівання, імітація оранки плугом та тексти щедрівок, типу «Прилетіла ластівочка», мають весняний характер.  

Етнологиня розповідає, що це пережитки спогадів про те, що колись Новий рік був навесні.

Ще однією особливістю новорічних свят була віра у те, що це дійсно чарівний час. Предки вірили, що це час коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.

Традиційна новорічна обрядовісгь українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.

Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: «Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю» – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.

Цікаво і ось що. В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.

Ось такі цікаві особливості Нового Року у українців були раніше. Зараз же кожна сім’я сама для себе вирішує, як відзначати це свято.

Особливо у цей рік, коли війна охопила нашу країну, багато українців просто не зможуть святкувати Новий Рік так, як звикли це робити. Але ми впевнені, що опівночі бажання майже у 40 мільйонів українців буде одне. Спільне.